Актуальність

Актуальність теми

     Аналіз українського «наївного» мистецтва засвідчує його самостійну генезу, авторську  оригінальність (прояв індивідуального) та зв’язок з колективною народною творчістю (прояв Родового досвіду). Відчутними є також стилістичні впливи професійного мистецтва у формі наслідування деяких творчих манер, прийомів і технік. Це зумовлює актуальність проблеми, адже українське «наївне» мистецтво є своєрідним явищем з власною естетикою, побудованою на елементах фольклору, і потребує ґрунтовних досліджень. У сучасних українських мистецтвознавчих, естетичних та культурологічних працях як відгалуження традиційного народного мистецтва, воно найчастіше фігурує під назвою «народний примітив», «українське наївне мистецтво», «український народний примітив». 

     Як феномен художнього мислення і творчості, естетика наївізму відтворює в образотворчому мистецтві щире безпосереднє стихійне народне світовідношення — «дух народу», яскраво відтворений в українській народній картині. Тому «наївне» мистецтво — це естетичний вияв етнокультури. Наївізм як художньо-етнічне явище виражає культурну душу певного народу, а тому є дотичним до цінностей національної ідентифікації. 

     Спільні витоки з міфологічної свідомості дозволяють прослідкувати у «наївізмі» взаємодотичність феноменів міфу, фольклору, аматорського та «наївного» мистецтва.      У творчості сучасних українських «наївних» митців прослідковується використання прадавньої символіки як вияву родової міфопоетичної свідомості. Існують тематичні особливості та регіональні детермінації вибору образотворчого матеріалу (зображення на склі, папері, побілених стінах). 

     Петро Гончар додає, що непрофесійні художники несли наїв тому, що цього вимагав ринок. Простим людям були до вподоби картини з сюжетами, де дівчина несе воду, хлопець жене корову пасти, на яких у пишних квітах біліє їхня хатина або ж портрети людей з усієї околиці, які малювалися з фотографій. Каже, що донедавна в Україні наївне мистецтво не цінувалося. На базарах його можна було купити по 10 гривень. А тепер приходиш і питаєш, почому. А вони таку суму називають, що рот від подиву роззявляєш. «Дорого? Та це ж наїв!» — велично відповідають на базарах. Непрофесійні художники малювали, як діти, не знаючи меж і правил. Але не всім дітям виходить намалювати щось гарне. Так і не всі непрофесійні художники могли продати свої картини. Тільки найкращих відзначила історія, геніальних. І якби вони отримали художню освіту — пиши пропало — не було б в Україні наїву. От багато професійних художників намагаються писати під наїв. «І що з того виходить? Краще іноді піти подивитися на живi квіти, ніж на їхні твори. Багато робіт сучасних художників можна з легкою душею завантажити на віз, бо не мають ніякої цінності», — підкреслює Гончар. 

З ним погоджується галерист Євген Карась: «У нас аграрна країна. Ми черпаємо енергію iз землі й від сонця. Ця виставка — невичерпне джерело для українця. Весь світ втратив наївне мистецтво. І ми втрачаємо. Це відбувається на наших очах.» 

     Зовсім по-іншому на наївний живопис дивиться інший професійний художник, колекціонер, реставратор Василь Куля. «Чоловіки у вільний час займаються пошуком вродливих жінок. А я шукаю наїв. І то дуже прискіпливо», — жартує чоловік. 

Анатолій Криволап, найдорожчий український пейзажист: 

— Усе життя я зачарований творчістю Катерини Білокур. Для мене мало значення, що вона народилася й жила в Богданівці, неподалік від мого Яготина, що я школярем бачив її картини в музеї. Це була перша зустріч із мистецтвом. 

     Мушу покаятися — на першому курсі художнього інституту, коли вкотре обходив експозицію Катерини Білокур у музеї, я поцупив пензлик. Там лежало багато її малярського причандалля, яке вона робила власноруч, і мені дуже хотілося мати один предмет, як талісман. Цей пензлик був зі мною довго, понад двадцять років, а при переїзді десь загубився. Звичайно ж, я розумів, що ніколи не буду таким, як Катерина Білокур, але сам дух чар її творчої тайни завжди мене гіпнотизував.

01.12.15 

     І, можливо, цей талісман допоміг, став благословенням. Це факт у моєму житті, про який я старався не говорити, але сказав. Я ніколи в житті не брав чужого, а тут не втримався: так хотів бути художником, що, за Фаустом, напевне, був готовий віддати за це душу. 

     Арсен Савадов, художник-концептуаліст, фотограф: «Марія Примаченко — велика художниця. Найкращі її твори були написані з 1937 по 1939 рік. Марія Примаченко — зірка наївного мистецтва. А можливо, й іншого нема.» 

Микола Маценко, художник: «Наївне мистецтво — це дуже великий пласт української культури. На мою думку, фундаментальна відмінність між професійним мистецтвом і наївним така сама, як між молитвою і психотерапією. Це два різні шляхи досягнення душевного балансу. Тобто, можна діяти просто, інтуїтивно, або через психотерапевта, який знає, на які кнопки натиснути, які маніпуляції здійснювати. Люди з народу, які не знають професійної «кухні», пишуть картини, бо не можуть не писати. Вони творять від душі. І досягають результату. Професіонали намагаються досягти того ж результату, того ж впливу на серце глядача, але діють згідно з певною професійною формулою. Я, як професійний художник, теж хочу досягти цього результату, але не завжди виходить.» 

     Наївне Мистецтво — вид народного примітиву, котрий сформувався в різних країнах у ХХ ст.; в Україні він має два вектори — один тяжіє до народної традиції, другий більше орієнтується на зразки мистецтва „вченого”. Унікальний шлях розвитку українського наїва заключається в безперервності народної образотворчої лінії, в наслідуванні етно-фольклорної культурної пам’яті. Цей вид примітиву має яскраво визначений авторський початок: саме тут, наприклад, з’явився авторський підпис, раніше автори творів примітиву залишалися анонімні. Особливостями наївного мистецтва є ознаки архаїчного художнього мислення, тут присутні моделі архетипних конструктів, є наявність міфопоетичних уявлень і символічне наповнення змістово-тематичного комплексу картини, який в Україні також має свою специфіку, підкреслимо хоча б загальний оптимістичний настрій українського наїва; об’єднання традиційного і сучасного мислення створює особливий художній світ наївної картини, яка відзначається унікальним авторським стилем виконання.