РІК ПРИЙМАЧЕНКО

Сторіччя Марії Приймаченко: бестіарій художниці як феномен першомистецтва

2009-й — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Приймаченко — геніальної української майстрині. Рік Приймаченко… А може, «вік Приймаченко»? Вік, який увібрав у себе і її художні пошуки, і її життєві драми. За старожитнім римським правом, дитя не вважали народженим, доки воно не окричало стін дому, в якому народилося. Шістдесятники заявили про себе голосно, гонорово й ексцентрично, — дивись, український світе, ми прийшли! Це трохи нагадувало таке ж голосне й ризиковане «окричання стін» у пореволюційні двадцяті… Що з того вийшло, ми знаємо. Катерина Білокур і Марія Приймаченко – це символи, відкриті новою добою. Білокур не стало 1961 року, при самому початку шістдесятництва. Але він збігся з початком світової слави Марії Приймаченко, чий талант заворожив і вже згаду­ваного Пікассо, і Марка Шага­ла, і всіх тих, хто захоплювався творчістю залізничного кондуктора й бляхара Ніко Піросмані, митника Анрі Руссо, Никифора Дровняка з Криниці, швейцарського лісоруба Адольфа Дітріха, французької пралі Серафіни-Луїз із Санлі, селюка Івана Генералича з Югославії, польського гірняка Теофіла Оцепки, Ганни Собачко й усіх тих, кого охрещено було «примітивістами» — тобто виведено за межі професійних художників, — але визнано потім авторами світових шедеврів! Це люди, про яких можна сказати, що вони малювали так, як малювали б перші художники землі — доби Адама і Єви. Ці першохудожники й були творцями цивілізації, цілком відмінної від існуючої цивілізації, яку, як загадкову Атлантиду, ще колись відкриють. Бо спілкувалися ці першомитці не із замацаними цінностями, — їхніми співавторами були Бог, Краса і Природа.