пʼятницю, 4 грудня 2015 р.

ЗЕЛЕНИЙ СЛОН У СТАЛІНСЬКОМУ КАРТУЗІ

Марія Приймаченко намалювала зеленого слона у сталінському картузі

Художниця Марія Приймаченко не малювала портретів, але сама була моделлю для художників та фотографів. Її не раз ліпила скульптор Галина Кальченко, часто знімали на плівку Віктор Марущенко та Юрій Рост
   Малюнками Марії Приймаченко японці ілюструють свої букварі. Пікассо нібито казав, що схиляється перед творами геніальної українки. 2009-й ЮНЕСКО оголосив роком Приймаченко — художниці, яка прожила життя в поліському селі Болотня за 80 км від Києва.
   У традиційному селі схильність до мистецтва — скоріше аномалія, а не заслуга. Про малого Тараса Шевченка батько-селянин казав, що з нього виросте "ледащо". Марія Приймаченко могла лишитися безіменною. Та сталося інакше. У середині 1930-х радянська ідеологія оголосила, що при комунізмі всі люди стануть творцями, й професійні митці будуть непотрібні. Цю ідею добре ілюструє кінокомедія "Волга-Волга" — у провінційному містечку звідусіль вискакують музиканти, танцюристи й співаки — артисти без відриву від виробництва.
   Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, 1934 року в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (із 1936-го — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий технікум). Сюди збирали народні таланти, серед них була й Приймаченко. У себе в Болотні вона розписувала хату фантастичними звірами.
   Марія вперше опинилася в Києві. І одразу серед знаменитих художників — у Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян. Училися не менш знамениті — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших. Марія не загубилася й не розгубилася між них. Та її й оберігали від сторонніх впливів. Приміром, забороняли бувати в зоопарку, щоб справжні звірі не відбили в неї охоти малювати звірів фантастичних.
    Та на художницю нелегко було вплинути. Вона назавжди зберегла "уміння не вміти", або, як казали в старовину, дар "божественного незнання". Звірі й квіти на її картинах справді далекі від реальності: жаба грає на золотій трубі, одуд — чотирилапий, жирафа — товста, зелений слон ходить у сталінському картузі, мавпа живе з крокодилом, левиця робить фіззарядку, а лев спочиває на ліжку. Літак — із крилами жар-птиці, а в поїзда вагони — з очима. Пояснювала: "В дорозі цікаво, поїзд собі їде й роздивляється".

— Чому на ваших картинах немає людей? — якось у неї поцікавилися.

— Як це нема? Вони і є люди...

— Де ж там люди?

— Люди там завжди є. Це — я...

— Чому ви не малюєте справжніх квітів?

— А нащо? Ви ж і так їх бачите.

— А з натури не пробували?

— Я й малюю з натури, але вони щоразу цвітуть інакше...
   Ще вона казала: "У мене все не так, але воно живе".
   1936 року на І Республіканській виставці народної творчості картинам Приймаченко надали цілий зал. Цю виставку бачили Москва, Ленінград, Варшава. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі. Вона стала знаменитою. І саме після того успіху захотіла додому, в Болотню, до землі, до батька й матері. Від Києва зостався лиш один слід: вона почала підписувати картини "по-городському" — не Приймаченко, а Примаченко.


   Всесоюзна преса називала її "Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України". Не помітили (або намагалися не помічати), що в її картинах усе набагато складніше. Там зло й добро, потворне й прекрасне — невіддільні одне від одного. А епоха впізнається іноді аж надто. Як-от на картині 1936 року "Звіриний суд": чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки. А одна картина 1930-х — на ній чудовисько, схоже на слона — підписана так: "Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться".
   Приймаченко все робила правою рукою, а малювала — лівою. Можливо, підсвідомо відділяла таким чином душевну роботу від буденної.
   Марія повернулася в Болотню — бо там поряд жив Василь Маринчук. Познайомилися вони в Києві. Він, лейтенант Червоної армії, прийшов на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні. З'ясувалося, він з Іванкова, а його мати живе в Болотні. У березні 1941-го в них народився син Федір. Одружитися вони не встигли — почалася війна. Василь не повернувся: піхотні лейтенанти на війні довго не живуть.
   Перед війною їй снилося, що весняний сад перевернувся: цвіт на землі, а коріння в небі. Після цього сну Марія не малювала майже десять років. Жила з дитиною та старими батьками бідно, іноді продавала довоєнні роботи — за десятку на старі гроші. До малювання повернулася на початку 1950-х. А в 1960-х народне мистецтво знову стає модним, народними мотивами оформляють ресторани, готелі. Тоді ж знову заговорили про Приймаченко. З нею приятелював режисер Сергій Параджанов. Якось повіз її до Києва в цирк — уперше в її житті. А коли вона захворіла — передав їй ящик апельсинів, рідкісних тоді. У ті роки став відомим художником-наївістом її син Федір.
   Якщо раніше вона писала по 10–15 робіт, то 1970 року — до сторіччя Леніна — 100, а до свого 75-річчя — 75 картин. У Музеї народного декоративного мистецтва в Києві є понад 500 її полотен, ще понад 200 — у музеях України та СНД, і не менше 200 — у приватних колекціях.
     Марія Приймаченко померла в ніч на 18 серпня 1997 року.

— Я там опинюся, де живуть мої звірі й цвітуть мої квіти, — казала.

   А 22 червня 2006-го, о четвертій ранку, невідомі викрали 77 картин з її хати в Болотні — через 55 років після початку війни. Такий збіг міг лише приснитися в її снах. Утім, це не містика: злодії обрали час, коли Федора не було вдома, лежав у лікарні. Невдовзі картини й зловмисників, що працювали на замовлення приватного колекціонера, знайшли. Страхова вартість кожної з картин — до $10 тис.
   Художниця передчувала Чорнобиль
  Художниця-наївістка Марія Приймаченко не була наївною, коли йшлося про трагізм світу. Вона не знала, де могила її чоловіка, і цей мотив частий у її роботах. 1971-го написала картину "Солдатські могили". Її можна трактувати і як передчуття Чорнобиля — саме того року почали будувати ЧАЕС з її чотирма реакторами. От і на тій картині — ліс, а в ньому світяться чотири могили, схожі на чотири сонця або чотири величезні яйця в розрізі — вогнистий жовток, а в ньому солдатська каска.
   Картини Приймаченко нібито "традиційно-українські", але це — країна мрій, а не реальності. Художницю порівнюють із Босхом і Хічкоком — митцями апокаліптичних видінь. Режисер Сергій Проскурня згадує: якось приїхали до неї з Києва вертепники, співали про "нашу славну Україну", й Марія Оксентіївна раптом сумно сказала:
— Де ви ту Україну бачили?

4 коментарі:

  1. Приймаченко - чудова художниця! Її знають за кордоном і поважають як майстриню у фантастичному народному жанрі! Вона вражаюча!
    Дуже цікавий матеріал в блозі! Дякую

    ВідповістиВидалити
  2. Дійсно дуже цікавий блог! Особистість Марії Приймаченко заслуговує уваги. А чи не знаєте ви, є ще художники ,які творили у подібному жанрі?

    ВідповістиВидалити
  3. дякую, приємно бачити, шо твої старання пройшли недаремно)
    Таня, так, художниця Катерина Білокур, також малює в стилі НАЇВНОГО МИСТЕЦТВА)

    ВідповістиВидалити
  4. Я ЗАРАЗ ВИКОНАЮ ФІНАНСОВО ЗОБОВЛЕНО ПОЗИЦІЇ, ЯКУ Я ОТРИМАВ В LFDS. Я хотів би довести це до відома громадськості про те, як я вступив у контакт з паном Бенджаміном після того, як я втратив роботу і мені відмовили в позиці фінансова установа завдяки моєму кредитному рейтингу. Я не міг платити гонорар своїм дітям. Я відставав від рахунків, яких збирався викинути з дому через неможливість оплатити оренду житла. Саме в цей період мої діти були забрані у мене прийомною сім’єю. Потім я вирішив шукати кошти в Інтернеті, де я втратив 3670 доларів, які я позичив у друзів, і які я зірвав двома компаніями, що займаються позиками. Поки я не прочитав про: позику в Інтернеті (247officedept@gmail.com) десь в Інтернеті, все одно не переконав через те, що я пережив, поки мій родич, який є духовенством, також не повідомив мені про поточну схему позики в дуже низька відсоткова ставка 1,9 %% і прекрасні умови погашення без штрафу за невиплату платежу. У мене немає іншого вибору, ніж також зв’язатися з ними, що я зробив через текст + 1-989-394-3740, і містер Бенджамін відповів мені у відповідь. Цей день був Я найкращим і найкращим днем ​​у своєму житті, про який ніколи не можна забути, коли я отримати кредитне попередження в розмірі 400 000,00 доларів США суми позики, на яку я подав заявку. Я ефективно використав позику для погашення боргів та започаткування бізнесу, і сьогодні я та мої діти такі щасливі та задоволені. Ви також можете зв’язатися з ними електронною поштою: (247officedept@gmail.com) Довідкова лінія WhatsApptext: + 1-989-394-3740 Чому я це роблю? Я роблю це, щоб врятувати якомога більше тих, хто потребує позики, щоб не стати жертвою шахрайства в Інтернеті. Дякую і Бог благословить вас усіх, я Олександр Артем з горизонту парку до нашої ери, Україна.

    ВідповістиВидалити