пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

ЗЕЛЕНИЙ СЛОН У СТАЛІНСЬКОМУ КАРТУЗІ

Марія Приймаченко намалювала зеленого слона у сталінському картузі

Художниця Марія Приймаченко не малювала портретів, але сама була моделлю для художників та фотографів. Її не раз ліпила скульптор Галина Кальченко, часто знімали на плівку Віктор Марущенко та Юрій Рост
   Малюнками Марії Приймаченко японці ілюструють свої букварі. Пікассо нібито казав, що схиляється перед творами геніальної українки. 2009-й ЮНЕСКО оголосив роком Приймаченко — художниці, яка прожила життя в поліському селі Болотня за 80 км від Києва.
   У традиційному селі схильність до мистецтва — скоріше аномалія, а не заслуга. Про малого Тараса Шевченка батько-селянин казав, що з нього виросте "ледащо". Марія Приймаченко могла лишитися безіменною. Та сталося інакше. У середині 1930-х радянська ідеологія оголосила, що при комунізмі всі люди стануть творцями, й професійні митці будуть непотрібні. Цю ідею добре ілюструє кінокомедія "Волга-Волга" — у провінційному містечку звідусіль вискакують музиканти, танцюристи й співаки — артисти без відриву від виробництва.
   Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, 1934 року в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (із 1936-го — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий технікум). Сюди збирали народні таланти, серед них була й Приймаченко. У себе в Болотні вона розписувала хату фантастичними звірами.
   Марія вперше опинилася в Києві. І одразу серед знаменитих художників — у Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян. Училися не менш знамениті — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших. Марія не загубилася й не розгубилася між них. Та її й оберігали від сторонніх впливів. Приміром, забороняли бувати в зоопарку, щоб справжні звірі не відбили в неї охоти малювати звірів фантастичних.
    Та на художницю нелегко було вплинути. Вона назавжди зберегла "уміння не вміти", або, як казали в старовину, дар "божественного незнання". Звірі й квіти на її картинах справді далекі від реальності: жаба грає на золотій трубі, одуд — чотирилапий, жирафа — товста, зелений слон ходить у сталінському картузі, мавпа живе з крокодилом, левиця робить фіззарядку, а лев спочиває на ліжку. Літак — із крилами жар-птиці, а в поїзда вагони — з очима. Пояснювала: "В дорозі цікаво, поїзд собі їде й роздивляється".

— Чому на ваших картинах немає людей? — якось у неї поцікавилися.

— Як це нема? Вони і є люди...

— Де ж там люди?

— Люди там завжди є. Це — я...

— Чому ви не малюєте справжніх квітів?

— А нащо? Ви ж і так їх бачите.

— А з натури не пробували?

— Я й малюю з натури, але вони щоразу цвітуть інакше...
   Ще вона казала: "У мене все не так, але воно живе".
   1936 року на І Республіканській виставці народної творчості картинам Приймаченко надали цілий зал. Цю виставку бачили Москва, Ленінград, Варшава. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі. Вона стала знаменитою. І саме після того успіху захотіла додому, в Болотню, до землі, до батька й матері. Від Києва зостався лиш один слід: вона почала підписувати картини "по-городському" — не Приймаченко, а Примаченко.


   Всесоюзна преса називала її "Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України". Не помітили (або намагалися не помічати), що в її картинах усе набагато складніше. Там зло й добро, потворне й прекрасне — невіддільні одне від одного. А епоха впізнається іноді аж надто. Як-от на картині 1936 року "Звіриний суд": чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки. А одна картина 1930-х — на ній чудовисько, схоже на слона — підписана так: "Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться".
   Приймаченко все робила правою рукою, а малювала — лівою. Можливо, підсвідомо відділяла таким чином душевну роботу від буденної.
   Марія повернулася в Болотню — бо там поряд жив Василь Маринчук. Познайомилися вони в Києві. Він, лейтенант Червоної армії, прийшов на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні. З'ясувалося, він з Іванкова, а його мати живе в Болотні. У березні 1941-го в них народився син Федір. Одружитися вони не встигли — почалася війна. Василь не повернувся: піхотні лейтенанти на війні довго не живуть.
   Перед війною їй снилося, що весняний сад перевернувся: цвіт на землі, а коріння в небі. Після цього сну Марія не малювала майже десять років. Жила з дитиною та старими батьками бідно, іноді продавала довоєнні роботи — за десятку на старі гроші. До малювання повернулася на початку 1950-х. А в 1960-х народне мистецтво знову стає модним, народними мотивами оформляють ресторани, готелі. Тоді ж знову заговорили про Приймаченко. З нею приятелював режисер Сергій Параджанов. Якось повіз її до Києва в цирк — уперше в її житті. А коли вона захворіла — передав їй ящик апельсинів, рідкісних тоді. У ті роки став відомим художником-наївістом її син Федір.
   Якщо раніше вона писала по 10–15 робіт, то 1970 року — до сторіччя Леніна — 100, а до свого 75-річчя — 75 картин. У Музеї народного декоративного мистецтва в Києві є понад 500 її полотен, ще понад 200 — у музеях України та СНД, і не менше 200 — у приватних колекціях.
     Марія Приймаченко померла в ніч на 18 серпня 1997 року.

— Я там опинюся, де живуть мої звірі й цвітуть мої квіти, — казала.

   А 22 червня 2006-го, о четвертій ранку, невідомі викрали 77 картин з її хати в Болотні — через 55 років після початку війни. Такий збіг міг лише приснитися в її снах. Утім, це не містика: злодії обрали час, коли Федора не було вдома, лежав у лікарні. Невдовзі картини й зловмисників, що працювали на замовлення приватного колекціонера, знайшли. Страхова вартість кожної з картин — до $10 тис.
   Художниця передчувала Чорнобиль
  Художниця-наївістка Марія Приймаченко не була наївною, коли йшлося про трагізм світу. Вона не знала, де могила її чоловіка, і цей мотив частий у її роботах. 1971-го написала картину "Солдатські могили". Її можна трактувати і як передчуття Чорнобиля — саме того року почали будувати ЧАЕС з її чотирма реакторами. От і на тій картині — ліс, а в ньому світяться чотири могили, схожі на чотири сонця або чотири величезні яйця в розрізі — вогнистий жовток, а в ньому солдатська каска.
   Картини Приймаченко нібито "традиційно-українські", але це — країна мрій, а не реальності. Художницю порівнюють із Босхом і Хічкоком — митцями апокаліптичних видінь. Режисер Сергій Проскурня згадує: якось приїхали до неї з Києва вертепники, співали про "нашу славну Україну", й Марія Оксентіївна раптом сумно сказала:
— Де ви ту Україну бачили?

ПЛАГІАТ ПРИЙМАЧЕНКО

Плагіат картин Примаченко

     В кінці травня 2013 року у Фінляндії вибухнув мистецький скандал, коли завдяки журналістам авторитетного видання «Helsingin Sanomat», стало відомо, що всесвітньо відома фінська компанія «Марімекко», яка виробляє речі для дому (від текстилю до посуду та одягу) з 2007-го року використовує на своїх виробах малюнок, дуже схожий на роботу Марії Примаченко 1961 року «Щур у дорозі». На картині української художниці, яка зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва зображено подорожуючу в лісі тварину, яка везе на санях діточок. Малюнок фінської дизайнерки, який має назву «Лісовий народ» відрізняється тільки тим, що на ньому зображені одні дерева без щура.
     Компанія «Marimekko» та її дизайнер Крістіна Ізола визнали факт плагіату і вибачилися за цей інцидент:
     Я не думала про авторське право або про те, що я привласнила чиюсь творчість. Я відчувала «Лісовий народ» настільки інтимним, що захотіла поділитися цим почуттям до лісу з великою кількістю людей, наскільки це можливо. Розумію, що вчинила неправильно. Мені соромно.
     Масштабів скандалу додало ще те, що фінський авіаперевізник «FinnAir», який співпрацює з «Марімекко», наніс цей малюнок на один зі своїх літаків «Аеробус A330», який здійснює рейси до Нью-Йорку та Далекого Сходу. Прес-служба авіакомпанії, за повідомленням «Associated Press», пообіцяла максимально швидко прибрати скандальне зображення зі своїх літаків.
     Скандал з плагіатом викликав різке зростання інтересу до творчості української художниці з боку фінів. У фінській Вікіпедії відразу після нього з'явилася стаття про Марію Примаченко.

ВИДАННЯ "ПРИЙМАЧЕНКО 100"

Видавництво Родовід презентує видання "Марія Примаченко 100"

     МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО 100 статті, есеї, спогади, публікації, присвячені сторіччю Марії Примаченко (РОДОВІД, 2009) 
     1 грудня 2009 о 17:00 годині МУЗЕЙ ІВАНА ГОНЧАРА (вул. Івана Мазепи, 29 Київ) 
  Видавництво «Родовід» презентує ілюстрований науковий збірник "МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО 100". Упорядник та науковий редактор видання – доктор мистецтвознавства Олександр Найден; передмова Ніни Матвієнко. 
     Творчість Марії Примаченко, беззаперечно, складна, багатогранна та самобутня. При знайомстві з цієї книгою читач неодмінно побачить, що кожне нове покоління відкриває у творах справжнього художника щось своє, ті нюанси та відтінки, що з різних причин не були побачені попередніми поколіннями. Кожен з дослідників дивиться на творчість Марії Примаченко крізь призму свого часу та власного характеру. 
     200-сторінкове видання складається з двох частин. У першій – «ретроспективній» – матеріали розташовано хронологічно, відповідно до їх опублікування в різних газетах, журналах, книгах. Тут можна побачити статті як московських мистецтвознавців Ю. Овсянникова, М. Розанової, Н. Шкаровської, директора Хорватського музею В. Црнковича, так і українських дослідників та діячів В. Данилейка, Н. Веліготської, А. Макарова, О. Найдена, М. Жулинського та багатьох інших. Саме ці матеріали найяскравіше демонструють еволюцію наукових поглядів на творчість мисткині. 
     У другій частині, яку умовно можна назвати «ювілейною», матеріали згруповано згідно з жанровою або тематичною відповідністю. Тут подані спогади, есеї, філософська та мистецтвознавча аналітика. Марія Примаченко, її великий незбагненний талант, її могутня особистість захоплювала та захоплює дотепер. Для української культури вона є знаковою постаттю, однією з її правдивих ікон. Творчість цієї художниці проростає новими зернами в сучасному мистецтві, дизайні, моді, літературі. І про це пишуть, аналізують філософ Юрій Легенький, живописець Тіберій Сільваші, культуролог Людмила Лисенко, мистецтвознавець Галина Скляренко, літературознавець Тамара Гундорова, а також Дмитро Горбачов, Олена Шестакова, Ігор Диченко та інші відомі українські дослідники. 
     Збірник "МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО 100" багато ілюстрований фотопортретами художниці з музейних архівів та неперевершеними фототворами Юрія Роста. Книга також включає багато репродукцій творів мисткині, що зберігаються в музейних та приватних колекціях України. Дизайн та художнє оформлення створив відомий харківський дизайнер, який працює й викладає в Москві, Євген Табориський. 
     Найновіше видання РОДОВОДУ "МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО 100" є своєрідним акордом закриття Року Марії Примаченко в Україні. Отже, додатково спонукає до нових роздумів, нових проектів, які б гідно презентували ім’я великої української мисткині. 


РІК ПРИЙМАЧЕНКО

Сторіччя Марії Приймаченко: бестіарій художниці як феномен першомистецтва


2009-й — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Приймаченко — геніальної української майстрині. Рік Приймаченко… А може, «вік Приймаченко»? Вік, який увібрав у себе і її художні пошуки, і її життєві драми. За старожитнім римським правом, дитя не вважали народженим, доки воно не окричало стін дому, в якому народилося. Шістдесятники заявили про себе голосно, гонорово й ексцентрично, — дивись, український світе, ми прийшли! Це трохи нагадувало таке ж голосне й ризиковане «окричання стін» у пореволюційні двадцяті… Що з того вийшло, ми знаємо. Катерина Білокур і Марія Приймаченко – це символи, відкриті новою добою. Білокур не стало 1961 року, при самому початку шістдесятництва. Але він збігся з початком світової слави Марії Приймаченко, чий талант заворожив і вже згаду­ваного Пікассо, і Марка Шага­ла, і всіх тих, хто захоплювався творчістю залізничного кондуктора й бляхара Ніко Піросмані, митника Анрі Руссо, Никифора Дровняка з Криниці, швейцарського лісоруба Адольфа Дітріха, французької пралі Серафіни-Луїз із Санлі, селюка Івана Генералича з Югославії, польського гірняка Теофіла Оцепки, Ганни Собачко й усіх тих, кого охрещено було «примітивістами» — тобто виведено за межі професійних художників, — але визнано потім авторами світових шедеврів! Це люди, про яких можна сказати, що вони малювали так, як малювали б перші художники землі — доби Адама і Єви. Ці першохудожники й були творцями цивілізації, цілком відмінної від існуючої цивілізації, яку, як загадкову Атлантиду, ще колись відкриють. Бо спілкувалися ці першомитці не із замацаними цінностями, — їхніми співавторами були Бог, Краса і Природа.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ДИВОВИЖНИХ ЗВІРІВ

Звірі Марії Приймаченко із сіна

     Дев'ять фантастичних істот із сіна зробив скульптор Олексій Шевчук. Роботи за мотивами картин народної художниці Марії Приймаченко виставили у 2013 році в столичному музеї Шевченка. Автор називає їх «сеноскриптами».
     - На кожну скульптуру витратив 10-15 кілограмів сіна. Найбільше мороки було з левом, тому що в ньому величезна кількість деталей, - каже скульптор. Зробив із сіна крилатого коня, черепаху, чаплю.
     Саму Марію Примаченко майстер відтворив у формі скіфської баби в народному костюмі.
     Свої скульптури Олексій Шевчук виготовляв півроку. Усередині вони порожні. Сіно майстер закріпив на каркасі. Зверху розписав акриловими фарбами.

ЄВРО-2012

Марія Приймаченко і Євро-2012

     У конкурсі на кращий неофіційний талісман України до Євро-2012 взяли участь близько 250 робіт з усіх куточків України та закордону.
     Студентка Харківської державної Академії дизайну і мистецтв Маргарита Кабельникова подала на розгляд журі рекордну кількість робіт – 37, однак кращою з них було визначено левеня Левро.
     За словами Маргарити, це чарівне левеня створене за мотивами творчості відомої української художниці Марії Приймаченко.
     "Маю надію, що Левро стане втіленням не тільки сміливості, але й відобразить світогляд України", - зазначила Кабельникова.

МАРІЯ ПРИЙМАЧЕНКО І СУЧАСНА МОДА

Марія Приймаченко і сучасна мода


    Колекція Оксани Караванської весна-літо 2009 створена за мотивами робіт української художниці Марії Приймаченко, яка своєю творчістю постійно надихає модельєрів.
     Кольори - чисті, життєрадісні, тканини - льон, шовк, батист, мадаполам. Фактури - вишивка ручної роботи, розпис, валяний шовк, об'ємна аплікація.