БІОГРАФІЯ ХУДОЖНИЦІ

Особистість Марії Приймаченко

     Народна художниця України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та багатьох інших країнах світу. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ...

     Народилася Марія Оксентіївна 1908 року в селі Болотня на Київщині в сім'ї мистецьки обдарованих людей. Її батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву, майстрував дворові огорожі у вигляді давньослов'янських зображень. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Мати, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, в якому, говорячи словами Гоголя "птахи виходять схожими на квіти, а квіти - на птахів".
Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Усі предмети, що оточували дівчинку, ставали учасниками живої захоплюючої гри, інколи - сумної, частіше - яскравої і святкової. Прихід до мистецтва був зумовлений одвічним селянським потягом до роботи. Через недугу, не маючи можливості працювати в полі, рано змушена усамітнюватися, майбутня майстриня, прагнучи приносити радість людям, свою енергію і працелюбність почала вкладати в мистецтво. Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, неминуча для таланту потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.
     "Починалося все це так, - згадувала художниця. - Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувалися, радили вчитися...

     У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Київському державному музеї народного декоративного мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду, розписані рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і зеленими крокодилами, вкритими квіточками. За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Марію Приймаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі... Талант художниці визнаний у світі...

     Коли почалася війна Марія Приймаченко повернулася до рідного села, розділивши зі своїми односельчанами труднощі окупації і радість перемоги. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора, однак не зломила творчий дух майстрині.

     У 1960- 1965 роках художниця натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Сонях", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев". За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. "Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..." - так говорила про себе самобутня художниця.
     Марія Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. За цими роботами стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли виходять у світ небувалі, часом химерні образи, вигадливі декоративні композиції, які щедро випромінюють енергію доброти й наївного зачудування світом. Творчість великої української художниці є незбагненним, утаємниченим і прекрасним явищем, яке упродовж тривалого часу привертало і буде привертати увагу дослідників і шанувальників мистецтва. Витвори художниці завжди сприймаються живими, часткою природи, української землі. Квіткові композиції художниці нагадують стінопис, вони надзвичайно архітектонічні. "От якби зібрати з усієї України народних майстрів, що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей..." - мріяла художниця.

      Її "звірина серія" останніх років - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Фантастичні звірі - це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі. "Дикий чаплун" - від слова "чапати" - таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості, і взагалі - крізь таємничі хащі життя. Загадкові звірі художниці завжди мають свою земну першооснову, і поштовхом до їх народження часом стають реалії сьогоднішнього дня. Приймаченківські фантастичні звірі - це і пересторога, і заклик до дружби, до миру.
     У мистецькому арсеналі Марії Приймаченко немає "професійних хитрощів": вона малює на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовує гуаш, акварель. Перевагу віддає гуаші, бо саме ця фарба дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку веде лінію олівцем, якось недбало, "по-дитячому" окреслює контури зображення, а вже потім упевнено, вправно кладе колір.

      Інколи твори Приймаченко буквально приголомшують глядача якоюсь чаклунською привабливістю барв. Її кольори то сяють таємничою глибиною емалі, то сліпуче спалахнуть золотом, то бризнуть небувалою синню ультрамарину. Естетичний вплив творів геніальної художниці часто залежить від невловимих нюансів, що майже не підлягають ні науковому аналізу, ні вислову.

Марія Овксентівна не тільки прекрасний художник, але й талановитий поет. Заримовані назви картин свідчать про її феноменальний хист малювати музику, малювати пісню. Приймаченко-поет реалізує себе у власних підписах до картин. Підписи ці легко запам'ятовуються. неначе вкарбовуються у пам'ять: "Три буслики у горосі живуть у нас і досі..." Зустрічаються і коротенькі примовки: "Куріпочки пляшуть і хліб пашуть", "Собачка Ада не боїться гада", "Ворон дві баби мав - обох обнімав", "Веснянки-роговички - веселії птички" та інші.
     У творчість Приймаченко останніх років входять роздуми "про час і про себе", роздуми про людську долю. 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію . Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з'єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха.... Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.
     Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентівну, вона не підводилася з ліжка. Але продовжувала спілкуватися зі світом - малювати...
     На 89 році життя (в ніч на 18 серпня 1997 року) відійшла від нас невтомна трудівниця української культури. Та рід Приймаченків-митців продовжується. Найкращим учнем Марії Приймаченко був її син Федір - заслужений художник України, лауреат премії імені Катерини Білокур. Його роботи знаходяться в колекціях музеїв України, Росії, приватних колекціях. Федір Приймаченко належить до когорти майстрів, які продовжують традиції українського декоративного живопису, створюючи нове сучасне мистецтво. Його роботи порівнюють з колажами АнріМатісса, якого мистецтвознавці називають батьком сюрреалізму.